Про дачи и гопников
27 июня, 2017 в 20:38 мск. Запостил:SepulДнями в стрічці бачила пост, про те як пані така приїжжає на дачу, заходить у хвіртку, а там в саду сусідка з відром вишню обносе. Так от я скажу — це не ментальна штука, а подвид сільського гопнічества. Це тіки в великих містах, вєтхозавєтні пацики, такі по панятіям — подкат, тьорочки, било ваше-стало наше.
Сільский гопнік то вобще-то отдєльний вид. Антропологічна його ознака -трагічно і сильно чесно вирячені очі і отакий вираз обличчя, от як би це пояснити… гляньте в дзеркало, вирячіть очі і скажіть «та тю» і запомніть вираженіє ліца. Оце воно і є — «агрогопнік» або гопнік сіьський звичайний.
Отак от посадив помідори, ходиш там жука лякаєш, курей сусідських ганяєш, на граків гавкаєш, і от почали буріти. Думаєш, завтра зроблю салат з першого помідора.
На утро виходиш, а там де мали червоніти помідори червоніє срака тітки Любки якоїсь. І ти їй такий по пацанськи предяву тіпа, — «Я от щс не поняла, тьотя Люба, шо за хуйня оце от тут, я вас спрашую», а тьотя люба така, очі по-чесному вибалушила і «Та тю… здрасті, та я цей, той, як його, бачу у вас помідори поспіли, а мої тля сожрала полностю, а оце внучка должна приїхать через місяць, так я думаю, «дай зірву», бачу ж ви не рвете. І огірки тоже не рвете, уже репаники скоро будуть. Може я утятам вирву…».
І ти такий стоїш і от хуй його зна шо сказать, тіпа і виставить на должок уже западло, і тіки позволь, то завтра толпа тих агрогопніків і нужникове сідало під тобою розбере.
Якось отак в саду бачу сусідські пацани яблуню бомблять, обстоятєльно, з драбиною і трьома відрами, вихожу така і кажу «Альо, пацики, вам тут нормально? Нічо шо це наш сад?» а вони такі , — «Та тю… а він шо ваш?», кажу «Ну как бе, він за моєю хатою, його садив мій дід, мій брат його обрізає, то как бе да… він наш?» а вони такі — «Та тю…». Кажу їм, «он на покинутому дворищі такі самі яблука», а вони «Та тю… тм же ж буряни високі, а у вас удобно» і рвуть… Прийшлось діяти антіпедагогічно і залучать німецьку овчарку. Бо абарзєлі ж повністю.
В селі там другі закони і понятія, і гопнічать там тоже нада іначе. От в сусідки, допустім, груш вродило як гною, а в тебе, одна на маківці і та з зелену згнила. Тоді отак береш жменю барбарисок ідеш до сусідки стаєш на воротах і гукаєш бабу «Тьоть Галь!!!». і даже єссі їй стотри года, зви не іначе як «тьотьГаль». Отак, «Тьоть Галь, драааасті. Як воно діла?» (слухаєш трохи про то шо яка я вам тьотя мені стотригода, ноги болять, утята криві, а картопля геть не вродила) а тоді отак «Тьоть Галь, а мона у вас грушку зірвати? Я одненьку!» і тут отвєтка «Та рви хоч і всі, тих груш як гною вродило, повен двір ос уже, подожди дитино, я щас тобі відро принесу і драбину, там зверху солодші». Тоді рвете собі по-чесному груші в найбільше у світі відро. Главне потом бабі наймякіших і найсолодших оддать кілька штук, а як потом ше баночку варення занесете, то про вас іще півгода в селі казатимуть — «Золота людина». Але це такі правильні правила добросусідства, чи то пак гопнічества. І хто ж іде простим путьом, всігда проще вибалушить очі і «та тю, вам шо жалко?»… Нє, ну в самом дєлє, вам шо жалко?
(с)Татуся Бо