Як собака друзiв шукав (казочка на нiч)
13 апреля, 2011 в 23:25 мск. Запостил:SepulКолись давно собака жив сам по собі. І ні з ким не дружив. Сумно йому стало без товариства. Якось побував він у кота. А той теж жив сам по собі і був не проти знайти собі товариство. — Давай, — каже собака, — будемо дружити.
— А я не проти, — каже кіт. — Тільки ти мене не тягай за хвоста, бо я теж маю гострі пазурі і покалічу тобі все твоє обличчя.
— Згоден, — махнув хвостом собака. — Нехай буде по-твоєму. Тільки що ж ми будемо їсти?
– Давай, — каже кіт, — підемо в поле ловити мишей. Хоч якийсь харч буде для нас.
Ото ж пішли вони в поле. Піймали по мишці. Підживились трохи. Але собаці це не дуже сподобалось.
— Я, — каже він, — хотів би трохи погавкати. А як почну трохи прочищати горло, то всі миші розбіжаться хто куди.
— Ну то ходімо, — каже кіт, — до лісу. Там нагавкаєшся, скільки тобі захочеться.
Пішли вони до лісу. Став собака гавкати. А на той гавкіт прийшов вовк.
— Давай, — каже він собаці, — будемо разом ходити на полювання.
Бо я гавкати не вмію. А як почну вити, то мене бояться всі тварини. Ти будеш ходити в розвідку в село. А я вже притягну якусь ягничку, то обом вистачить.
Ото ж пішли вони в село. Собака став гавкати біля двору, де в хліві були вівці. Вийшов господар. Кинув собаці кістку та й каже: «Будеш служити у мене».
Вовк, як побачив людину, то так дременув, що аж закуріло за ним. А собака так і залишився в господаря. Потім до них ще прийшов кіт. І стали вони жити та поживати. А вовк так і залишився в лісі і виє з горя.
(с)Дідусь Василь з Амстердаму
